Чи потрібен Україні закон про соціальне підприємництво?

Катерина Смаглій, національний консультант Європейського фонду за демократію

 Нещодавно російські ЗМІ повідомили про рішення уряду Російської федерації винести на розгляд Держдуми доопрацьований законопроект «Про основи соціального обслуговування РФ». [1]  Цей новий закон, який вже пройшов перше читання у травні цього року, вперше ввів до федерального законодавства терміни «соціальний підприємець» та «соціальне підприємництво»  у значенні підприємств малого бізнесу та некомерційних організацій, які надають соціальні послуги населенню.

 Відповідаючи на запитання журналістів, заступник голови комітету Ради Федерації з соціальної політики Александр Борисов зазначив, що закон закладе підґрунтя для розвитку конкуренції та приватно-державного партнерства у сфері соціального обслуговування населення. Якщо закон буде прийнято, Російська Федерація стане першою країною на пострадянському просторі, яка забезпечить умови для становлення соціального підприємництва в якості самостійного сектору економіки. Російські соціальні підприємства одержать можливість гарантованої державної підтримки в рамках урядових та муніципальних програм розвитку малого/середнього бізнесу та соціально-орієнтованих некомерційних організацій. На думку урядовця, такі нововведення матимуть вплив на рівень впровадження соціальних інновацій та модернізують соціальну сферу.

 

 Спроби ж нашої держави легалізувати та підтримати соціальне підприємництво поки що зазнають невдач. Минулого року депутат від фракції «Батьківщина» Олександр Фельдман вніс на розгляд Комітету ВР з податкової політики два законопроекти: «Про соціальні підприємства» та «Про внесення зміни до статті 154 Податкового кодексу України щодо підтримки соціальних підприємств». Перший вводив поняття «соціальне підприємство» та визначав критерії, за якими підприємство могло бути визнане «соціальним». Другим законопроектом пропонувалося звільняти соціальні підприємства від оподаткування прибутку, отриманого від продажу (постачання) товарів та виконання соціальних робіт та послуг. Автор законопроекту також пропонував створити Міжвідомчу комісію з питань підтримки соціальних підприємств, яка б визначала статус «соціальності» того чи іншого підприємства та його відповідність умовам на отримання податкових пільг.

 Комітет ВР з податкової політики відхилив перший законопроект ще на стадії  його розгляду в комітеті, після чого Олександр Фельдман взагалі зняв свій другий законопроект з розгляду. Впродовж нової каденції ВР депутати не зробили жодних інших спроб підняти питання законодавчого забезпечення соціального підприємництва.

 Якщо ми дійсно відстаємо від наших найближчих сусідів, то наскільки? В Європі «легалізація» соціального підприємництва сталася більше двадцяти років тому. Так, у 1991 році парламент Італії прийняв закон щодо діяльності «соціальних кооперативів» - малих та середніх бізнесів, що вирішують соціальні проблеми громад. Закон визначив два типи соціальних кооперативів: тих, що надають соціальні, освітні та медичні послуги населенню (група «А») та тих, що створюють можливості для працевлаштування та соціальної інтеграції вразливих верств (група «Б»).[2]

 Уряди Іспанії, Португалії, Греції, Бельгії та Франції також законодавчо закріпили роботу соціальних підприємств у формі кооперативів, основною рисою яких є демократична форма правління та обов’язковий розподіл акцій компанії між її засновниками, волонтерами та бенефіціарами. У країнах ЄС соцпідприємства знані як «кооперативи соціальної солідарності» (Португалія), «кооперативи соціальних ініціатив» (Іспанія), «компанії соціальної мети» (Бельгія), «соціальні кооперативи колективної власності» (Франція). Парламент Великобританії узаконив роботу соцпідприємств (або «компаній, що працюють в інтересах громади» - social interest companies) у 2004 році. Робота соціальних підприємств також легалізована в Угорщині, Чеській республіці, Словацькій республіці, Словенії, Литві та Польщі (Польський парламент прийняв закон «Про соціальні кооперативи» 2006 року).[3]   

 Останні роки соціальне підприємство дуже активно розвивається у США, а Президента Барака Обаму називають першим американським політиком, для якого підтримка соціального підприємництва  та інновації стала основним компонентом економічної політики[4]. Заради підтримки соцпідприємницва та пов'язаної з ним соціальної інновації, США не лише приймають закони, але створюють окремі відомства, організовують масштабні грантові конкурси та навіть розсекречують державні таємниці.

 Найважливішим для розвитку соцпідприємництва у США стало рішення Президента Обами створити у Білому Домі Департамент Соціальних Інновацій та Громадянського Активізму (The White House Office of Social Innovation and Civic Participation), основна мета якого полягає у посиленні ролі підприємництва серед державних служб та сектору неурядових організацій. Допомагати у розробці стратегії цього Департаменту Президент запросив Мішель Джолін, у минулому віце-президента організації Ашока, яка розвиває соціальне підприємство на глобальному рівні.  

 Закон Eдварда М. Кеннеді про служіння Америці (Edward M. Kennedy Serve America Act) не лише розширив можливості волонтерської роботи для американців різних вікових та професійних груп завдяки сайту www.serve.gov, який дозволяє шукати можливості волонтерської роботи за місцем проживання, але й створив Фонд соціальної інновації (SосialInnovationFund) із загальним бюджетом 50 млн. доларів. У 2010 році кошти Фонду були розподілені через відкритий конкурс серед громадських організацій, що працюють у сфері соціального підприємництва. За умовами конкурсу, кожен долар, «інвестований» урядом США в соціальний проект, мав доповнюватися трьома доларами співфінансування від організації-грантоотримувача. Усього впродовж 2010-2012 роки Фонд виділив 137 млн. доларів на проекти 197 громадських організацій. Згідно офіційних звітів Фонду,  грантери задекларували співфінансування розміром 350 млн. доларів США. В такий спосіб, за останні 3 роки Уряду США вдалося спрямувати на розвиток соціального підприємництва майже 500 млн. доларів держаних та приватних коштів.[5] 

           

            Для заохочення інновацій у різних соціальних сферах  Білий Дім також започаткував новий веб-ресурс Challenge.gov, якиймістить інформацію про конкурси та престижні винагороди, оголошені різними державними інституціями серед підприємців, інноваторів,  лідерів неприбуткового сектору та громадян, які пропонують нові підходи до вирішення тих чи інших суспільних проблем. Того ж року Конгрес США прийняв державний акт «Америка змагається» (America COMPETES Act), який розширив повноваження всіх міністерств та відомств у питаннях оголошення таких конкурсів. Деякі ініціативи, зокрема конкурс Міністерства освіти США, були підтримані фондами Гейтса, Форда, МакАртура, Хелетт та Келлогг на загальну суму 500 млн. доларів.[6]

 Важливим компонентом політики підтримки соцпідприємницва Президента Обами є рішення розсекретити значні пласти статистичної, наукової та дослідницької інформації, яка допомагає бізнесменам та приватним особам в процесі пошуку ідей для соціальних бізнесів та комерційних інновацій. Підписаний Президентом Меморандум про прозорість та відкритість уряду, дозволив розміщати на новому державному порталі  Data.gov  різноманітні державні дані, які можуть мати такі ж революційні наслідки для розвитку соціального бізнесу, що свого часу мало для IT-компаній рішення американського уряду зробити доступними системи глобального позиціонування GPS.

 І хоча дослідники часто скептично ставляться до державної підтримки соцпідприємницва у та сумніваються у його спроможності подолати проблему безробіття[7], українським законодавцям, здається, є чому повчитися у своїх зарубіжних колег.

 Даний матеріал підготовлено завдяки грантовій підтримці Відділу преси та культури Посольства США в Україні  



[2] Marthe Nyssens (ed.) Social Enterprise. At the Crossroads of Market, Public Policies and Civil Society, (Routledge, 2006), p. 4-5.

[3] Eva Les, Marija Kolin, «East Central Europe”, in: Janelle A. Kerlin (ed.), Social Enterprise. A Global Comparison, Medford: Tufts University Press, 2009.

[4] Keohane, Georgia Levenson, Social Entrepreneurship for the 21st Century. Innovation Cross the Nonprofit, Private, and Public Sectors, New York: mc Graw Hill, 2013, p. 151.

[5]http://www.nationalservice.gov/sites/default/files/documents/factsheet_sifgrantees.pdf

 [6] Йдеться про інноваційні соціально-освітні програми Teach for America («Навчай для Америки») та Сity Year («Рік у місті»). Перша передбачає 80-відсоткове збільшення числа викладачів у загальноосвітніх школах у найбідніших районах США за рахунок випускників педагогічних коледжів. Друга надає стипендії випускникам загальноосвітніх шкіл, які готові працювати менторами у школах з найнижчими рейтингами учнівської успішності.  

[7] Scott J. Jackson and Glennon J. Harrison, “Social Entrepreneurship: Concepts and Implications for Problem Solving,” in: Danielle N. Sampson (ed.), Social Entrepreneurship, (New York: Nova Science Publishers, Inc, 2011).

Коментарі:

Додати новину

КАТАЛОГ-2013

Довідник

YouTube-канал

http://www.youtube.com/user/SocialEnterpriseOrg

Нас підтримали