Комуна колишніх в’язнів

Автор: Зіновія ВОРОНОВИЧ

На колишній ракетній базі під Бродами вони тримають худобу та обробляють десять гектарів поля

У сосновому лісі неподалік Бродів захована колишня ракетна база. Військові покинули її ще на початку дев’яностих. Утім, напіврозвалена база довго не пустувала — тут створили комуну для колишніх ув’язнених. Тут вони живуть, тримають худобу, обробляють майже 10 гектарів поля, збирають у лісі ягоди та гриби. Лише втомлені обличчя, за якими важко вгадати вік, та наколки, що виглядають з-під одягу, вказують, що працюють тут не звичайні селяни.

 

Для людей, які не мають рідних, житла, документів, – лише довідку про звільнення з місць позбавлення волі, така комуна – чи не єдиний шанс адаптуватись до нормального життя та згодом влаштуватись на роботу й уже самостійно винайняти житло. «Сирота, який нікого не має, потрапляє в інтернат. Звідти потрапляють на зону. Виходить з в’язниці, і знову нема куди йти – рідних нема, житла нема, документів нема. І він знову скоює злочин, аби повернутись у колонію, бо там годують і є де жити», – каже директор Регіо¬нального центру соціальної адаптації Ігор Гнат. Він за фахом журналіст. Ще у 89-му знімав сюжет про малолітніх злочинців, які потрапляють за ґрати відразу після інтернату. Тоді у сюжеті зробив акцент на тому, що держава сама створює такі умови, щоб ці люди поверталися за ґрати. Після цього сюжету його викликали на килим, бо він показав радянську міліцію не у тому світлі. Тоді Ігор Гнат і вирішив створити Центр соціальної адаптації для сиріт, які повернулися з-за ґрат.

Спочатку комуна для колишніх в’язнів була у Карпатах, але місцеві селяни були проти такого сусідства – тому у 1994 році Центр переїхав під Броди. Тут теж не усе гладко з місцевим населенням. Про це свідчить згарище, яке зустрічає усіх, хто приїжджає на територію комуни. До листопада минулого року там був гуртожиток. Але якось уночі один із жителів Бродів (який, до речі, уже сидів за підпали) розбив шибку на складі кастеляна і підпалив штору. Будинок з усім добром згорів за двадцять хвилин – люди, які спали після важкого дня, ледве встигли повискакувати. Довелось терміново доробляти ремонт у сусідньому корпусі, у якому планували зробити притулок для стареньких людей та переселяти туди мешканців комуни.

Хоча ремонт робили власними силами, гуртожиток більше схожий на невеличкий готель – чистий і світлий. Не до порівняння з тим, що твориться у студентських гуртожитках. В одній з кімнат на столику у склянці кілька зворушливих польових квіточок – людям, які, можливо, ніколи в житті не мали власного дому, хочеться бодай трохи затишку.

Зараз тут живе близько двох десятків осіб – більше нема де розмістити. Серед мешканців – дві жінки. «З жінками важче, ніж з чоловіками. Вони починають хитрувати – цього я не вмію робити, цього не буду. А у нас в комуні лише три правила: не вживати жодного алкоголю, не красти та не відмовлятися від роботи. Люди мають розуміти, що тут вони працюють не на державу, не на дядю, а самі на себе, бо все, що ми тут вирощуємо, йде лише на потреби комуни. Не продаємо нічого, – каже Ігор Гнат. – Буває, людина приходить до нас і починає права качати. Мовляв, кидати гній йому впадло. Але коли усі йдуть на обід, стаю у дверях і кажу – ти куди, тобі ж впадло? Пояснюю: мені все одно, ким ти був на зоні. Тут ти або дотримуєшся правил, або йдеш. Ніхто нікого не тримає».

За словами Ігоря Гната, найбільше мешканці комуни слухають Нелю Біляєву, яка тут працює. Каже, сам дивується, як легко жінка дає собі раду з чоловіками, серед яких є й такі, які сиділи за вбивство. Привітна жіночка лише усміхається – каже, головне, не допускати дрібних порушень дисципліни, тоді й не буде серйозних. «Треба розуміти, що ці люди не прості. У кожного своя життєва історія. Після ув’язнення, особливо тривалого, їм важко звикнути навіть до того, що тут немає охорони, що вони можуть вільно виходити, – каже вона. – Хтось уже за кілька місяців адаптовується, і ми допомагаємо знайти йому якусь роботу. Комусь і року мало».

Власне найбільша проблема для колишніх ув’язнених – знайти роботу. Адже у Бродах і так роботи бракує, а з людьми з судимостями мало хто хоче зв’язуватись. Хоча частина колишніх мешканців комуни все ж знаходять роботу і навіть заводять сім’ї. Неподалік комуни є придорожнє кафе, яке належить колишньому «вихованцю» цього закладу.

Є у комуні і невеличка пилорама, оформлена на колишнього ув’язненого. Як правило, її використовують для потреб комуни (база стара, тож її доводиться постійно підремонтовувати). Але послугами пилорами користуються і жителі Бродів – не безкоштовно. «Ми, як благодійна організація, не можемо вести прибуткову діяльність, тому передали пилораму в оренду нашому мешканцю. А він, своєю чергою, половину прибутку передає нам, – каже Ігор Гнат. – Держава нам не виділяє ні копійки, тож мусимо якось виживати. Часом допомагають міжнародні благодійні організації, але ж потребуємо постійного фінансування. Після пожежі, яка знищила все, потребуємо і меблів, і будматеріалів, навіть одягу. Але до кого не зверталися по допомогу – глухо».

Оригінал статті

 

Коментарі:

Додати новину

Довідник

YouTube-канал

http://www.youtube.com/user/SocialEnterpriseOrg

Нас підтримали