Донести інформацію про можливості соціального підприємництва. Врегулювати діяльність соціальних підприємств у правовому полі. Покращити доступ до фінансових ресурсів. Розвинути нефінансову інфраструктуру підтримки соціального підприємництва. Популяризувати статус соціального підприємця.
Це п'ять головних рекомеданцій експертів, сформульованих за результатами чотирьох фокус-груп. Дослідження були проведені в містах Київ (дві), Полтава та Запоріжжя в період з 14 грудня 2018 по 6 березня 2019 р. в рамках підготовки Зеленої книги соціального підприємництва в Україні.
Учасниками фокус-груп стали загалом 68 представників обласних та міських органів влади, соціальних підприємств та громадських організацій, бізнес-середовища міст.
Які аспекти соціального підприємництва обговорювали
На всіх чотирьох фокус-групах на обговорення виносилися ключові питання:
1) визначення поняття «соціальне підприємництво»;
2) критерії віднесення підприємств до категорії соціальних;
3) види соціальних підприємств;
4) стейкхолдери, які можуть бути причетні до діяльності соціальних підприємств;
5) розробка пропозицій до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України щодо унормування діяльності соціального підприємництва;
6) вивчення досвіду іноземних країн;
7) лобіювання діяльності соціальних підприємств;
8) соціальні інновації у підприємництві;
9) ключові проблеми розвитку соціального підприємництва.
Детальніше із запитаннями та варіантами відповідей знайомтесь у звіті.
Інтерпретація результатів обговорення
Оскільки на зустрічі представлені соціальні підприємці-практики з різних регіонів України, є можливість обговорити проблеми розвитку цього виду бізнесу та розробити пропозиції, які в узагальненому вигляді можна передати Міністерству економічного розвитку та торгівлі України для внесення відповідних змін до нормативно-законодавчої бази.
Квінтесенцією обговорення питання про визначення поняття соціального підприємництва, а також урахування міжнародного досвіду, стали такі висновки:
1) соціальним вважається таке підприємство, яке розв’язує соціальні проблеми;
2) воно не завдає шкоди довкіллю;
3) передбачає отримання прибутку, проте левова його частка використовується для розв’язання соціальних проблем.
Учасники зустрічі погодилися з тим, що при визначенні соціального підприємства має бути визначений конкретний відсоток прибутків, які скеровуються на розв’язання соціальних проблем. Це важливо для визначення самої сутності соціального підприємництва.
Чимало уваги в дискусії було приділено питанням розмежування соціального підприємництва та соціально відповідального бізнесу. Останній щоденно може надавати певні види соціально-значущих послуг – прибирати вулиці, допомагати у боротьбі з бездомними собаками тощо. Соціальне підприємництво вирізняється насамперед тим, що воно працює лише з однією вразливою категорією населення, наприклад, жінками, переселенцями, ветеранами АТО тощо. Воно постійно дбає про цю категорію населення. При цьому соціальне підприємництво не є видом благодійності. Це звичайний бізнес, якому часто доводиться на рівних конкурувати з іншими підприємствами, які працюють у цій сфері.
В процесі обговорення було встановлено, що може бути щонайменше три варіанти формування соціальних підприємств. Перший тип – це перетворення (переродження) традиційного бізнесу у соціальний після усвідомлення першим необхідності розв’язання соціальних проблем. Другий тип – це соціальні підприємства, які створюються такими від самого початку. Третій тип – це громадські організації та громадські спілки, які можуть надавати різні види послуг.
Частина учасників зібрання скаржилася на те, що в окремих регіонах України громадські організації не можуть надавати послуги, отримувати прибутки, оскільки це забороняє робити їм податкова служба. На зібранні було оприлюднено листа-роз’яснення від податкової служби України, відповідного до якого всі громадські спілки та громадські організації можуть надавати різі види послуг, отримувати прибутки, проте не розподіляти їх між засновниками. Для цього необхідно задекларувати, що організація не сплачуватиме податок, оскільки не розподіляє прибутків, а направляє їх на розв’язання соціальних проблем.
На думку багатьох учасників зібрання, робота соціального підприємства у вигляді громадської організації чи спілки є найбільш вдалою моделлю. Однак на початковому етапі через неузгодженість дій податківців можуть виникнути проблеми у діяльності таких структур.
Ще одним важливим питанням, про яке йшлося на зібранні соціальних підприємців України, стало визначення переліку зацікавлених сторін (стейкхолдерів), які причетні до соціального бізнесу. До них були віднесені: Міністерство економічного розвитку та торгівлі, Міністерство фінансів, Міністерство соціальної політики, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, Міністерство у справах ветеранів України, Державна фіскальна служба України.
На думку окремих учасників зібрання, профільні міністерства і відомства мають розробити «дорожні карти» для 5-6 напрямків діяльності соціальних підприємств, які б стали обов’язковим документом (інструкцією) для фіскальних служб у регіонах і містах України, оскільки нині питання розвитку соціального підприємництва, його оподаткування по-різному трактується в окремих регіонах країни. Окрім того, на рівні центральних органів влади бажано провести брифінг, на якому дати чітке роз’яснення щодо різних, насамперед фінансових і податкових, аспектів розвитку соціального підприємництва.
Важливими стейкхолдерами розвитку соціального підприємництва є також банківські установи, кредитні спілки, інвестиційні фонди, а також місцеві органи влади. Місцева влада, яка апріорі має бути зацікавлена у розвитку соціального підприємництва, повинна створювати належні умови для його розбудови, включати питання розвитку соціального підприємства до програм і стратегій економічного розвитку окремих міст і територій. Ще одним важливим напрямком підтримки соціальних підприємств на місцях можуть бути певні преференції під час державних закупівель, а також публічна інформація стосовно того, куди і яким чином використовуються ті податки, які сплачують соціальні підприємці.
Досить проблемним для оцінки виявилося питання про індикатори успіху діяльності соціального підприємства. Такі індикатори є важливими для стейкхолдерів, для потенційних інвесторів. Оскільки більшість соціальних підприємців створили свої компанії нещодавно, особливих успіхів у їхній діяльності ще немає, хоча є вмотивовані колективи, креативні працівники і бажання працювати.
Спільними зусиллями учасниками зібрання були сформульовані такі індикатори успішності:
1) кількість робочих місць;
2) прибуток;
3) кількість працевлаштованих людей із категорії соціально вразливих груп населення.