Максим Стрельчук - юрист, експерт онлайн-консультації з соціального підприємництва #socialbusinessinua проєкту "Соціальне підприємництво: досягнення соціальних змін за ініціативою "знизу", що втілюється за підтримки ЄС.

Випускник Київського інституту "Слов’янський університет" за спеціальністю "міжнародні відносини", КНУ ім. Тараса Шевченка (магістр правознавства), закінчив аспірантуру Інституту держави і права НАН України, стажувався у Великобританії. Має 20-річний досвід роботи в галузі юриспруденції. Зокрема багато років пропрацював на посаді заступника директора юридичної компанії "ЮрКом", головного юрисконсульта Благодійного фонду Ріната Ахметова "Розвиток України". Здійснював юридичний супровід програм міжнародної технічної допомоги, а також програм Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. З 2015 р. супроводжує різні благодійні проєкти та проєкти соціального підприємництва як незалежний консультант.

Ми поспілкувалися з Максимом Стрельчуком про те, що найчастіше запитують в онлайн-консультації з соціального підприємництва #socialbusinessinua.

- Що потрібно мати на увазі засновникам соціальних підприємств, які створюються з метою працевлаштування людей з інвалідністю? З якими юридичними проблемами / запитаннями найчастіше зіштовхуються новачки у цій справі?

- Згідно зі ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України (зокрема передбачених ст.ст. 42 (право на підприємницьку діяльність) та 43 (право на працю) Конституції України), законами України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. В той же час реалізація цих прав пов’язана з цілою низкою законодавчих гарантій і обов’язків, покладених в тому числі й на роботодавців осіб з інвалідністю.

Так, зокрема, відповідні обов’язки і обмеження накладаються медичною документацією: згідно ст. 24 КЗпП України забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я. Згідно ст. 8 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки особи з інвалідністю. Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.

Окрім того, трудове законодавство містить певні гарантії для осіб з інвалідністю, зокрема:

• залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт та робіт у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. ст. 55, 63 КЗпП);
• працівнику – особі з інвалідністю на його прохання роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 172 КЗпП);
• особі з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, III групи — 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»).

З іншого боку, для юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців, що працевлаштовують осіб з інвалідністю, існують певні пільги, наприклад, знижена ставка ЄСВ (ч. 13 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»), можливість одержати позику чи допомогу на створення (оснащення) робочих місць осіб з інвалідністю (ст. 20 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»), тощо. Найбільше пільг надано законодавством підприємствам громадських організацій інвалідів (з податку на прибуток, ПДВ, земельного податку і податку на майно, ЄСВ).

- Часом соціальні підприємці починають співпрацю із залученими фахівцями як із фізичними-особами підприємцями, згодом ці ФОП стають членами команди соціального підприємства, але трудові відносини продовжують роками оформлюватися через акти виконаних робіт за договором з ФОП. Які в цьому ризики? Які рішення можна протиставити цим ризикам?

- Неоформлені фактичні трудові відносини між соціальним підприємством і ФОП загрожують першому штрафом у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (47230 грн. на сьогодні), якщо воно не є ФОП або юридичною особою платником єдиного податку 1-3 груп, або попередженням - тільки для юридичних осіб і ФОП платників єдиного податку 1-3 груп. Повторне порушення протягом 2-х років потягне за собою застосування штрафу для всіх категорій соціальних підприємств у 30-кратному розмірі мінімальної зарплатні (141690 грн. на сьогодні). Така відповідальність прописана на сьогодні у ст. 265 КЗпП України.

В той же час необхідно розуміти, що застосування замість працівників ФОП викликані потребою мінімізувати витрати при недосягненні точки беззбитковості або при недостатній рентабельності соціального підприємства. Тут реально могли б допомогти певні законодавчі пільги, яких на сьогодні практично немає, можливо, лише окрім випадків застосування праці осіб з інвалідністю.

При цьому застосування послуг ФОП у діяльності соціального підприємства цілком виправдане, коли йдеться про належним чином оформлені договором цивільно-правові відносини щодо надання конкретним чином (по обсягу, часу, вартості тощо) визначених робіт і послуг.

- Ваша думка як юриста: чи варто було б закріпити і врегулювати законодавчо соціальне підприємництво як окрему організаційно-правову форму? Чому?

- Не бачу в цьому сенсу. Для мене соціальне підприємництво – це не про особливу форму господарювання, а про особливу додаткову мету підприємництва, досягнення певного соціального ефекту. Тому соціальне підприємництво може успішно відбуватись на базі діяльності як ФОП, так і господарських товариств, так і неприбуткових організацій. Не треба заганяти його в рамки якоїсь конкретної ОПФ, позбавляти засновників соціального підприємства вибору. А певні законодавчі пільги можуть, на мою думку, регулюватись законом і без запровадження спеціальної ОПФ.

- Із запитань і відповідей онлайн-консультації очевидно, що для соціального підприємства дуже важливий правильно написаний статут. Про що обов’язково в ньому слід написати? Які підводні камені у неграмотно написаного статуту? Де можна подивитися вдалі зразки?

- Оскільки чинне законодавство не регулює окремо питання соціального підприємництва, жодних відмінностей між статутом соціального підприємства та статутом іншого підприємства чи організації відповідної організаційно-правової форми немає. Закон, що регулює відповідну організаційно-правову форму, встановлює й обов’язкові вимоги до статуту, що має застосовуватись нею. Соціальне підприємство може створюватись у різних ОПФ, відповідно, й повинно слідувати вимогам відповідного законодавства. В статуті соціального підприємства за бажанням можна доповнити соціальним елементом мету діяльності, внести інші зміни в залежності від обраних виду чи форми діяльності (наприклад, у розділ про трудовий колектив щодо складу працюючих тощо).

Також необхідно пам’ятати, що згідно ч. 4 ст. 56 Господарського кодексу України суб’єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом. При цьому в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту (ч. 5 ст. 56 ГК). На сьогодні діє модельний статут ТОВ, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2019 р. № 367 (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/367-2019-п).

Підготовці статуту необхідно приділити достатньо уваги, оскільки неграмотно прописаний статут може призвести до корпоративних конфліктів, а іноді (здебільшого у неприбуткових організацій) до негативних податкових наслідків.

- Соціальні підприємці-початківці розгублюються, коли мова заходить про дозвільні документи на ведення бізнесу. Де дізнатися необхідний перелік? В яких сферах діяльності це особливо актуально?

- Згідно зі ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Згідно ч. 1 ст. 4 того ж закону виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види. Перелік документів дозвільного характеру визначено Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності». Там біля кожного документу вказано закон, який передбачає обов’язок його отримання.

В той же час на практиці під дозвільними документами також мають на увазі ліцензії, декларації тощо. Перелік ліцензованих видів діяльності визначено ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Щодо декларацій найчастіше питають про умови початку роботи підприємств згідно ч. 2 ст. 57 Кодексу цивільного захисту України. Згідно вказаної норми  початок роботи новоутворених підприємств, початок використання суб’єктом господарювання об’єктів нерухомості (будівель, споруд, приміщень або їх частин) здійснюється суб’єктом господарювання на підставі поданої декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки (далі - декларація), а для суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику - також за наявності позитивного висновку за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об’єкта чи приміщення (далі - оцінка протипожежного стану). Декларація не подається:

1) на використання торговельних місць, кіосків та контейнерів, якщо їх розміщено на ринку відповідно до схеми, погодженої з органом державного пожежного нагляду;

2) орендарем об’єкта нерухомості (особою, яка використовує об’єкт нерухомості за цивільно-правовим договором, що не передбачає перехід права власності на цей об’єкт) за умови, що декларацію на об’єкт нерухомості зареєстровано власником;

3) на використання об’єктів, що в установленому законодавством порядку приймаються в експлуатацію після завершення будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.

- Багато запитань стосується взаємин соціального підприємства, бізнес-компанії або неприбуткової організації, які взаємодіють. Де може бути конфлікт у цих взаєминах (найпоширеніші випадки)?

- Як на мене, конфлікти в таких ситуаціях зумовлені здебільшого невдало обраною юридичною формою взаємин та/або недостатньою бізнес-культурою учасників взаємодії. При цьому перший фактор може бути викликаний цілком об’єктивними законодавчими обмеженнями, наприклад обмеженими можливостями неприбуткових організацій здійснювати ті чи інші форми інвестування, що схиляє їх до вжиття традиційних інструментів благодійної діяльності (як от гранти), які обов’язково матимуть свої слабкі сторони у бізнес-застосуванні.

- Карантин спричинив багато законодавчих пропозицій і змін на підтримку малого та мікробізнесу. Які, на Вашу думку, можливості зараз слід не прогавити соціальним підприємцям, щоб на гребені економічних і законодавчих трансформацій заснувати або переформатувати успішне соціальне підприємство?

- На мою думку, всі сьогоднішні законодавчі ініціативи спрямовані на «виживання» малого бізнесу під час карантину, так що вони не можуть самі по собі бути основою розвитку успішного соціального підприємництва. В той же час, безперечно, умови, в які поставлена економіка чинними обмеженнями, можуть сприяти успішному розвитку певних соціальних підприємств в напрямку онлайн-сервісів, сервісів доставки, комунікацій тощо.