Відповідь. Максим Стрельчук, юрист он лайн консультації для соціальних підприємців:

Доброго дня!

1. Щодо питання організаційно-правової форми соціального підприємництва, передбаченого у запиті, її вибір залежить від обсягу запланованої діяльності, очікуваного прибутку тощо. На разі найоптимальнішою з точки зору заданих у запиті критеріїв простоти бухгалтерії тощо, здається, буде фізична особа - підприємець 2 групи (пп. 2) п. 291.4 Податкового кодексу). В той же час, в разі необхідності, релігійна організація має право для виконання своїх статутних завдань засновувати підприємства, які мають право юридичної особи (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»), в тому числі ТОВ.

2. Щодо можливості релігійної організації використовувати для відповідної діяльності власні приміщення та земельну ділянку, необхідно розібратись, на яких підставах вона володіє даною нерухомістю (право власності, постійного користування тощо) та яке цільове призначення такої нерухомості. В принципі, вважаю, релігійна організація може надавати у платне чи безоплатне користування приміщення не релігійного призначення, що знаходяться у її власності, особливо якщо це пов’язано з її доброчинної діяльністю.

3. Щодо форми взаємодії з особами з інвалідністю, яких планується залучати до виконання відповідних робіт, необхідно зазначити наступне.
Згідно ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України (зокрема передбачених ст.ст. 42 (право на підприємницьку діяльність) та 43 (право на працю) Конституції України), законами України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Щодо останніх необхідно зазначити, що 06.03.2010 р. для України набула чинності Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю 2006 р. Згідно ст. 27 Конвенції держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особам з інвалідністю забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я осіб з інвалідністю.

Відповідно, особа з інвалідністю може співпрацювати з соціальним підприємством як фізична особа – підприємець, або як фізична особа на підставі цивільно-правового договору або бути працевлаштована на підприємство на підставі трудового договору. Конкретна форма, а також інші нюанси співпраці повинні визначатись індивідуально в залежності від правового статусу особи з інвалідністю, відповідних медичних обмежень, законодавчого регулювання, характеру, регулярності та обсягу роботи, що вимагається, тощо..

Так, особа, визнана в судовому порядку недієздатною, не може здійснювати підприємницьку або трудову діяльність (ст. 41 Цивільного кодексу України). Особа, визнана в судовому порядку обмежено дієздатною, вчиняє правочини (в т.ч. і укладає трудовий договір) за згодою піклувальника (ст. 37 Цивільного кодексу України).

Відповідні обов’язки і обмеження накладаються також медичною документацією. Згідно ст. 24 Кодексу законів про працю України (КЗпП) забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я. Згідно ст. 8 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки особи з інвалідністю. Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.

В описаному у питанні випадку, зважаючи на згадані в питанні характер роботи, характер функціонального розладу осіб з інвалідністю, яких планується залучати, та існуючі ризики визнання відносин фактично трудовими і застосування штрафних санкцій згідно ст. 265 КЗпП та інших санкцій при застосуванні інших форм відносин, оптимальним видається застосування форми трудових відносин, хоча, знову ж таки наголошую, рішення повинно прийматись індивідуально з урахуванням конкретних обставин.

При цьому необхідно зважати, що трудове законодавство містить певні гарантії для осіб з інвалідністю, зокрема:

залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт та робіт у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. ст. 55, 63 КЗпП);
працівнику – особі з інвалідністю на його прохання роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 172 КЗпП);
особі з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, III групи — 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»).
В той же час для юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців, що працевлаштовують осіб з інвалідністю, існують певні пільги, наприклад, знижена ставка ЄСВ (ч. 13 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»), можливість одержати позику чи допомогу на створення (оснащення) робочих місць осіб з інвалідністю (ст. 20 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»), тощо.

Необхідно також зазначити, що згідно ст. 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.