Відповідь: Максим Стрельчук, юрист,

Доброго дня! Наскільки я розумію питання, мова йде про організаційну-правову форму здійснення соціального підприємництва та форму залучення до роботи соціального підприємства осіб з інвалідністю, тобто осіб зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження їх життєдіяльності (ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»), наприклад внаслідок розумової відсталості або розладів психіки чи поведінки. 1. З першого підпитання необхідно вказати, що згідно п. 2) ч. 2 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання» громадські об’єднання у формі юридичної особи мають право здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню. Таким чином, в залежності від планованого характеру та обсягу діяльності соціальне підприємництво може здійснюватись як в рамках діяльності громадського об’єднання, так і шляхом створення таким громадським об’єднання товариства з обмеженою відповідальністю чи приватного підприємства. Оптимальним з точки зору можливих витрат може бути також реєстрація фізичної особи – підприємця з відповідними КВЕД та відповідної групи єдиного податку та її діяльність у співпраці з громадським об’єднанням (наприклад, на підставі договору про співпрацю). 2. Щодо другого підпитання треба зазначити наступне. Згідно ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України (зокрема передбачених ст.ст. 42 (право на підприємницьку діяльність) та 43 (право на працю) Конституції України), законами України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Щодо останніх необхідно зазначити, що 06.03.2010 р. для України набула чинності Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю 2006 р. Згідно ст. 27 Конвенції держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особам з інвалідністю забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я осіб з інвалідністю.

Відповідно, особа з інвалідністю може співпрацювати з соціальним підприємством як фізична особа – підприємець, або як фізична особа на підставі цивільно-правового договору або бути працевлаштована на підприємство на підставі трудового договору. Конкретна форма, а також інші нюанси співпраці повинні визначатись індивідуально в залежності від правового статусу особи з інвалідністю, відповідних медичних обмежень, законодавчого регулювання, характеру, регулярності та обсягу роботи, що вимагається, тощо..

Так, особа, визнана в судовому порядку недієздатною, не може здійснювати підприємницьку або трудову діяльність (ст. 41 Цивільного кодексу України). Особа, визнана в судовому порядку обмежено дієздатною, вчиняє правочини (в т.ч. і укладає трудовий договір) за згодою піклувальника (ст. 37 Цивільного кодексу України). Відповідні обов’язки і обмеження накладаються також медичною документацією. Згідно ст. 24 Кодексу законів про працю України (КЗпП) забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

Згідно ст. 8 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки особи з інвалідністю. Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.

В описаному у питанні випадку, зважаючи на згадані в питанні характер роботи, характер функціонального розладу осіб з інвалідністю, яких планується залучати, та існуючі ризики визнання відносин фактично трудовими і застосування штрафних санкцій згідно ст. 265 КЗпП та інших санкцій при застосуванні інших форм відносин, оптимальним видається застосування форми трудових відносин, хоча, знову ж таки наголошую, рішення повинно прийматись індивідуально з урахуванням конкретних обставин.

При цьому необхідно зважати, що трудове законодавство містить певні гарантії для осіб з інвалідністю, зокрема:
• залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт та робіт у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. ст. 55, 63 КЗпП); • працівнику – особі з інвалідністю на його прохання роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 172 КЗпП);
• особі з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, III групи — 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»).

В той же час для юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців, що працевлаштовують осіб з інвалідністю, існують певні пільги, наприклад, знижена ставка ЄСВ (ч. 13 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»), можливість одержати позику чи допомогу на створення (оснащення) робочих місць осіб з інвалідністю (ст. 20 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»), тощо. Більш детально вивчити питання особливостей працевлаштування осіб з інвалідністю можна за допомогою Довідника «Працевлаштування та зайнятість людей з інвалідністю», підготовленого в рамках реалізації Проекту Програми розвитку ООН, Міжнародної організації праці та Державного центру зайнятості «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості» (https://www.dcz.gov.ua/sites/default/files/imce/oon.pdf).